3-А л/с та 3-В л/с березня 2020р. "Інфектологія" лекція "Сибірка"

Викладач  Ісаєнко О.А.

Предмет "Інфектологія"

Дата    березня 2020р.

Тема "Сибірка"

Групи 3-А л/с та 3-В л/с

Схема заняття з дисципліни "Інфектологія" .

Завдання

1. Прочитати лекцію

2. Скласти опорний конспект лекції

3. Дати відповіді на питання самоконтролю

 Тема 7 "СИБІРКА"

Сибірка (злоякісний карбункул) — гостра інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, що характеризується переважним ураженням зовнішніх покривів, але трапляється і генералізована (кишкова, легенева, септична) форма.

Етіологія. Збудник — сибіркова бацила Добре росте на різно­манітних живильних середовищах. У зовнішньому середовищі утворюються спори. Патогенність мікроба визначається капсулою, що сприяє фіксації мікроба на клітинах хазяїна, і термолабільним екзотоксином, який складається з трьох компонентів: набрякового (запального), захисного (протективного антигену, що позбавлений токсигенності, але індукує утворення антитіл) і летального фактора.

Спори надзвичайно стійкі: . У воді зберігають здатність до вегетативного розмноження протягом майже 10 років, у грунті — десятки років, тривалий час спори зберігаються у шкірах тварин, вичинених дубленням. 1 % розчин формаліну і 10 % розчин їдкого натрію вбивають спори лише за 1год. Вегетативні форми збудника малостійкі.

Епідеміологія. Джерело збудника — травоїдні тварини: велика і мала рогата худоба, коні, кози, верблюди, свині Резервуаром збудника інфекції є також грунт.).

Тварини виділяють мікроби із сечею, калом, кров’янистими виділеннями з природних отворів. Протягом 7 діб нерозкритий труп загиблої від сибірки тварини є заразним

Механізм передачі збудника — контактний  - шкірна форма сибірки. (може бути зумовлене передачею збудника трансмісивним шляхом через укуси кровосисних комах Аліментарний - при вживанні погано просмаженого м’яса або некип’яченого молока - кишкова форма сибірки. Аєрогенний - легенева форма хвороби.

Природна сприйнятливість людей до сибірки невисока.

Захворювання значно поширене у країнах Азії, Африки і Південної Америки із традиційно розвиненим тваринництвом. -

Відомі також випадки лабораторних заражень, заражень під час застосування спор сибірки як бактеріологічної зброї (випадки в США). Населений пункт, в якому коли-небудь тварини чи люди захворіли на сибірку, десятки років вважається стаціонарно неблагополучним.

Патогенез. Вхідними воротами для збудника сибірки є ушкоджена шкіра, рідше слизові оболонки дихальних шляхів і травного тракту. В основі патогенезу лежить дія екзотоксину, окремі фракції якого спричиняють коагуляцію білків, набряк тканин, призводять до розвитку інфекційно-токсичного шоку.

У місці інокуляції збудника в шкірі виникає сибірковий карбункул — вогнище геморагічно-некротичного запалення глибоких ділянок шкіри на межі з підшкірною жировою клітковиною, що супроводжується набряком і деструкцією тканин; у центрі вогнища — некроз тканин з утворенням буро-чорної кірки.

У разі вдихання пилових часточок, що містять спори сибірки, рухомі макрофаги захоплюють збудника зі слизової оболонки дихальних шляхів і розносять по лімфатичних шляхах у трахеобронхіальні (заднє середостіння) лімфатичні вузли.

Після вживання в їжу заражених сибіркою продуктів тваринного походження захворювання виникає внаслідок проникнення збудника через неушкоджені слизові оболонки травного тракту.

Клініка. Період інкубації триває від декількох годин до 8 днів, найчастіше 2—3 дні. Розрізняють шкірну (карбункульозна, едематозна, бульозна й еризипелоїдна), септичну, легеневу, кишкову та інші форми сибірки.

Шкірна форма. У разі цієї форми найчастіше зустрічається кар­бункульозний різновид: виразка переважно локалізується на верхніх кінцівках — пальцях, кисті, передпліччі, плечі, рідше на обличчі, шиї і потилиці, грудях, спині, животі; зрідка — на нижніх кінцівках. Карбункул переважно буває один, іноді їх декілька Спочатку в місці проникнення збудника виникає безболісна червоно-синювата пляма, що підвищується над рівнем шкіри, утворюючи папулу, яка супроводжується свербінням. Поступово в центрі папули розвивається везикула. Уміст везикули часто має темний колір за рахунок домішки крові. Після кількох годин везикула внаслідок розчухування або самовільно лопається і на її місці утворюється виразка з чорним дном. Протягом доби виразка трансформується в чорний безболісний щільний струп, що нагадує вуглину. Навколо центрального струпа розташовуються у вигляді намиста вторинні везикули, після руйнації яких зона ураження збільшується й може досягати великих розмірів (утворюється сибірковий карбункул). Навколо виразки відзначають гіперемію тканин і набряк. Типове зниження або повна відсутність чутливості в ділянці виразки й набряку  Поява карбункула супроводжується регіонарним лімфаденітом, безболісним.

До кінця першої доби або на другий день хвороби з’являються ознаки загальної інтоксикації (гарячка до 38—40 °С, загальна слабкість, озноб, біль голови, безсоння, тахікардія). Всі симптоми піддаються зворотному розвиткові і зникають. Місцеві зміни в ділянці виразки зникають повільніше — поступово зменшується набряк, а до кінця 2—3-го тижня, починаючи з периферії, відпадає струп. На місці струпа оголюється некротична поверхня, яка поволі (протягом 1—3 міс.) гранулюється і залишає після себе еластичний рубець

Перебіг шкірної форми сибірки у вигляді едематозного різновиду характеризується розвитком набряку без видимого карбункулу на початку хвороби. Захворювання перебігає тяжко, з вираженими проявами загальної інтоксикації. Пізніше на місці щільного безболісного набряку з’являються різної величини міхурці, утворюється некроз шкіри, що покривається струпом.

Бульозна модифікація шкірної форми також трапляється рідко. На місці типового карбункулу, у місці вхідних воріт інфекції, утворюються міхурі, наповнені геморагічною рідиною. Вони швидко збільшуються, досягають великих розмірів і розкриваються лише на 5—8-й день хвороби, утворюючи велику некротичну поверхню. Перебіг цього різновиду сибірки супроводжується високою гарячкою і вираженими симптомами загальної інтоксикації.

Перебіг шкірної еризипелоїдного форми сибірки спостерігається надзвичайно рідко, характеризується появою на шкірі почервоніння і набряку, подібного до еризипелоїду, на фоні якого виникає значна кількість тонкостінних, білуватих, різного розміру міхурів, наповнених прозорою рідиною.

Легенева форма сибірки характеризується гострим початком —озноб, температура тіла швидко сягає високих цифр (40 °С і вище), відмічаються кон’юнктивіт , катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів, а також кашель із виділенням рідкого, пінистого слизисто-кров’янистого мокротиння. Сильний біль у грудній клітці, задишка, ціаноз, тахікардія  AT знижується; мокротиння набуває желеподібного вигляду (нагадує малинове желе). Над легенями визначають ділянки притуплення перкуторного звуку, безліч вологих хрипів різного калібру, іноді шум тертя плеври — виникає специфічна пневмонія. Смерть настає через 2—3 дні на фоні набряку легень та інфекційно-токсичного шоку.

Кишкова форма сибірки починається гостро — типові виражена інтоксикація, підвищення температури тіла, гострий ріжучий біль у животі, пронос і блювання. У блювотних масах і випорожненнях наявна домішка крові. Живіт здутий, перистальтика ослаблена або відсутня, іноді виявляють ознаки подразнення очеревини, виникає перфорація кишок із розвитком геморагічного перитоніту. На фоні явищ інфекційно-токсичного шоку хворі вмирають.

Септична форма може розвинутися з будь-якої з описаних форм сибірки; характеризується надзвичайно тяжким перебігом. У хворих спостерігаються геморагічна висипка, часті кровотечі з носа, ясен, шлунка, крововиливи в шкіру. З боку ЦНС — менінгеальний синдром, затьмарена або відсутня свідомість, судоми, іноді збудження. Нерідко уражуються легені, кишки й селезінка, виникає гостра недостатність надниркових залоз і нирок. Зазвичай смерть настає через 1—2 дні на фоні гострого колапсу.

Ускладнення. У разі локалізації карбункулу на шиї та обличчі  -  асфіксія та смерть. У разі генералізованих форм можливий набряк легень, мозкових оболон, перфорація виразок на слизовій оболонці травного тракту та виникнення інфекційно-токсичного шоку.

Лабораторна діагностика. Для специфічної діагностики використовують мікроскопію нативного матеріалу, бактеріологічний (посіви на живильні середовища з наступним виділенням культури збудника та його ідентифікацією) та біологічний (зараження лабораторних тварин) методи. Для діагностики використовують також шкірно-алергійну пробу зі специфічним алергеном-антраксином — гідролізатом вегетативних форм бацил сибірки.

Лікування. Госпіталізація. Для етіотропного лікування використовують антибіотики, а також специфічний протисибірковий імуноглобулін. Призначають бензилпеніцилін (для шкірної форми 2 000 000—4 000 000 ОД на добу парентерально кожні 4 год), ампіцилін, оксацилін  можно тетрациклін чи еритроміцин, морфоцикліном левоміцетину сукцинат.

. У разі тяжкого перебігу проводять інтенсивне патогенетичне лікування з використанням глюкокортикостероїдів, антигісгамінних засобів, кристалоїдних і колоїдних розчинів.

Прогноз. Для легеневої, кишкової і септичної форм прогноз не­сприятливий — летальність становить майже 100 %, для шкірної форми при своєчасному лікуванні прогноз сприятливий.

Профілактика. Усі профілактичні заходи поділяють на ветеринарні та медико-санітарні.

Питання для самоконтролю.

1. Характеристика збудника сибірки.

2.Епідеміологічний процес  сибірки.

3.Інкубаційний період сибірки.

4. Механізм розвитку хвороби (патогенез сибірки).

5. Клінічні ознаки різних форм сибірки.

6. Ускладнення сибірки.

7. Діагностика сибірки.

8. Лікування сибірки.

9. Прогноз і профілактика сибірки.