3-А л/с та 3-В л/с18 березня 2020р лекція "Інфектологія" "Чума.Туляремія"

Викладач  Ісаєнко О.А.

Предмет "Інфектологія"

Дата 18 березня 2020р.

Тема "Чума.Туляремія"

Групи 3-А л/с та 3-В л/с

.

Схема заняття з дисципліни "Інфектологія" .

Завдання

1. Прочитати лекцію

2. Скласти опорний конспект лекції

3. Дати відповіді на питання самоконтролю

Лекція № 6 "ЧУМА. ТУЛЯРЕМІЯ".

Чума (лат. pestis\син.: чорна смерть) — гостра зоонозна продно-осередкова карантинна інфекційна хвороба, що характеризується тяжкою інтоксикацією, гарячкою, ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, легень та інших органів, септицемією. Належить до особливо небезпечних інфекцій.

Етіологія. Збудник чуми — грамнегативна поліморфна нерухлива бактерія Yersinia pestis; факультативний анаероб. (паличка).

Збудник чуми доволі стійкий у зовнішньому середовищі: у грунті виживає до 6 міс., на одязі — 5—6 міс., у молоці — 80—90 днів. У трупах тварин і людей зберігається за температури 35 С до 60 днів.

Епідеміологія. Джерело: гризуни та їхні ектопаразити (найчастіше блохи), В міських осередках роль резервуару збудника виконують чорні щури і звичайні сірі щури.

Механізми передачі збудника всі. Найчастіше через укуси інфікованих бліх; контактний — під час оброблення шкур заражених тварин аліментарний — через продукти харчування, повітряно-краплинний (повітряно-пиловий) — від хворих з легеневою формою чуми.

Після трансмісивного інфікування в людини виникають  локалізовані форми чуми. Такі пацієнти не становлять великої небезпеки для оточуючих, У разі переходу в бубонно-септичну та септичну форми чуми збудники починають виділятися із сечею та випорожненнями, передаватися через укуси бліх. Особливу небезпеку становлять хворі з легеневою формою чуми. (Прикладом може слугувати епідемія легеневої чуми, що виникла в 1994 р. в Індії).

Природні осередки чуми виявлені на всіх континентах, крім Австралії та Антарктиди. Природна сприйнятливість людей надзвичайно висока, індекс контагіозності наближається до 100 %.

Патогенез. Після укусу блохи, зараженої бактеріями чуми, у місці укусу лише зрідка виникає пустула з геморагічним умістом або виразка (шкірна форма). Далі збудник мігрує лімфатичними судинами у регіонарні лімфатичні вузли, бактерії чуми починають розмножуватися, це призводить до різкого збільшення лімфатичних вузлів, злиття їх і утворення конгломерату (бубонна форма).. Розвивається геморагічний некроз лімфатичних вузлів, після якого велика кількість мікробів потрапляє в кров і розноситься по всьому організму. У результаті розпаду мікробів вивільняються ендотоксини, що зумовлюють інтоксикацію. Генералізація інфекції може призвести до розвитку септичної форми, що супроводжується ураженням практично всіх внутрішніх органів і формуванням вторинних бубонів. Особливо небезпечним є потрапляння мікробів у легеневу тканину з розвитком вторинної легеневої форми хвороби. Септична форма чуми характеризується масивною бактеріемією і токсинемією: парез капілярів, порушення мікроциркуляції внутрішньосудинне згортання крові, розвитку тромбогеморагічного синдрому, глибоких метаболічних порушень у тканинах організму.

У разі повітряно-краплинного шляху зараження розвивається вкрай небезпечна первинна-легенева форма захворювання із дуже злоякісним перебігом.

Клініка. Період інкубації триває від декількох годин (для легеневої форми) до 6 днів (у щеплених до 8-10 днів).

Форми чуми: а) шкірну, бубонну, шкірно - бубонну; б) первинно-септичну, вторинно-септичну; в) первинну легеневу, вторинну легеневу; г) кишкову; г) інші форми.

Захворювання звичайно починається раптово, з гарячки Хворі скаржаться на загальну слабкість, біль голови і м’язів, нудоту, блювання, може з домішками крові, діарея з домішками крові й слизу. Потьмарюється свідомість, марення, хворі стають неспокійними,  порушується координація, хитка хода. Змінюється зовнішній вигляд хворих: лице спочатку одутле, надалі стає змарнілим, із темними колами під очима, набуває страдницького виразу. Іноді воно виражає страх або байдужність до того, що відбувається навколо.

Шкіра гаряча й суха, обличчя і кон’юнктиви гіперемовані, нерідко з ціанотичним відтінком, геморагічними елементами Губи і слизова оболонка порожнини рота сухі, язик покривається характерним білим нальотом (“крейдяний язик”), стає потовщеним. Мигдалики збільшені, набряклі, іноді з гнійним нальотом. Пульс частий (до 120—160 за 1 хв), слабкого наповнення. Тони серця глухі. AT знижений, задишка Живіт здутий, печінка й селезінка збільшені. Різко зменшується діурез. У тяжких випадках з’являється геморагічна висипка (переважно на шкірі тулуба), яка після смерті набуває чорного кольору.

Шкірна форма чуми трапляється рідко і є здебільшого початковою стадією шкірно-бубонної форми. У місці проникнення збудника на шкірі послідовно виникає пляма, потім папула, везикула, пустула і, нарешті, виразка.

Бубонна форма супроводжується появою лімфаденіту (чумного бубону). У тому місці, де має утворитися бубон, хворий відчуває сильний біль. Бубон — це збільшений лімфатичний вузол або конгломерат із декількох вузлів, спаяних із підшкірною жировою клітковиною, діаметром 1 — 10 см. Найчастіше спостерігають пахвинні й стегнові бубони. Бубон різко болючий, контури його згладжені, шкіра над бубоном гаряча на дотик, спочатку не змінена, потім стає багряно-червоною, синюшною, блискучою. На 6—8-й день шкіра над бубоном стає синьо-бурою і тонкою, у центрі його з’являється флуктуація, а на 8—12-й день він проривається з виділенням серозно-геморагічної рідини.

При первинно-септичній форми чуми після короткої інкубації раптово і швидко виникає смерть.

Вторинно-септична форма чуми є ускладненням інших клінічних форм, найчастіше бубонної. Стан хворих дуже швидко стає вкрай тяжким. Симптоми інтоксикації наростають щогодини.

Первинна легенева форма період від зараження людини до летального кінця становить від 2 до 5 днів. Початок її блискавичний, з ознобом, підвищенням температури тіла до 40 °С, наростає задишка, з’являється ріжучий біль у грудях, далі стан хворих прогресивно погіршується. Дихання жорстке або крепітація притуплення перкуторного звуку. З розвитком захворювання збільшується кількість мокротиння з домішкою червоної крові. Розвивається  набряк легень. Токсичне ураження ЦНС

Спостерігаються  вторинні легеневі форми ,кишкова форма

Ускладнення. Найчастішими ускладненнями є інфекційно- токсичний шок, менінгіт, менінгоенцефаліт, аденофлегмона тощо.

Лабораторна діагностика. Специфічна діагностика полягає у застосуванні мікробіологічних і серологічних методів. Досліджують мазки крові, мокротиння, пунктати бубонів, умісту нориць і виразок, матеріалу з глотки і результати серологічних досліджень: ІФА, РИГА, РН.

. Усі дослідження проводять із використанням спецобладнання в лабораторіях відділів особливо небезпечних інфекцій, із дотриманням протичумного режиму.

Лікування. Усіх хворих на чуму і з підозрою на неї негайно госпіталізують у спеціально організовані відділення (які підлягають охороні): в окремих палатах або боксах Відділення (лікарня), де розміщені хворі на чуму, працює в суворому протиепідемічному режимі. Весь персонал проживає у лікарні до виписування останнього хворого, після чого проходить обсервацію не менше ніж 6 днів.

Пацієнти потребують суворого ліжкового режиму. Призначають антибіотики в перші години від початку захворювання, найчастіше вводять стрептоміцин по 1,0 г кожні 8 год. або тетрациклінові антибіотики — доксициклін або тетрациклін. Також ефективний ципрофлоксацин.

Дезінтоксикаційна терапія: сольові розчини, реополіглюкін і глюкокортикоіди.  Діуретики, боротьба з набряком легень, набряком і набуханням головного мозку

.

Прогноз. У разі бубонної та шкірно-бубонної форм чуми, за умови своєчасного й адекватного лікування, летальні випадки спостерігаються рідко, при генералізованій формі, особливо легеневій, летальність сягає 90—95 %.

Профілактика. Заходи неспецифічної профілактики спрямовані на запобігання занесенню збудника інфекції з-за кордону, зменшення активності природних осередків чуми та запобігання захворюванню людей у цих осередках.

Профілактику занесення збудника чуми з-за кордону досягають на основі Міжнародних медико-санітарних правил

ТУЛЯРЕМІЯ

Туляремія (лат. tularemia',син.: мала чума) — гостра зоонозна бактеріальна інфекційна хвороба, що характеризується запальними змінами в ділянці воріт інфекції, специфічним лімфаденітом, гарячкою, симптомами загальної інтоксикації та ураженням шкіри, очей, мигдаликів, легень і інших органів (залежно від механізму передачі збудника).

Етіологія. Захворювання спричиняється паличкою — Francisella tularensisіз родини Brucellaceae. Виділяють 2 типи збудника. Тип А в природі підтримують цикл зайці—кліщі, і тип В — цикл гризуни—комарі.

Бактерії туляремії малостійкі

Епідеміологія. Джерело і резервуар збудника — численні види гризунів, хижаків, Основними переносниками збудника є багато видів кліщів (особливо іксодові).

Шляхи зараження: трансмісивний, контактний, аліментарний або аспіраційний..

. Хворіють переважно сільські жителі.Природна сприйнятливість людей дуже висока.

Патогенез. Воротами інфекції найчастіше є мікротравми шкіри. Розвивається запальний процес, відбувається масивне розмноження мікробів, які згодом проникають у регіонарні лімфатичні вузли. Тут мікроби розмножуються, частково гинуть і виділяють ендотоксин, що потрапляє в кров і спричиняє явища загальної інтоксикації. Після потрапляння мікробів у кров відбувається гематогена дисемінація в різноманітні органи і тканини. Виникає множинне збільшення лімфатичних вузлів, можуть розвиватися гранульоми в різних органах. Велику кількість гранульом виявляють у селезінці, печінці, легенях. За клітинним складом туляремійні гранульоми нагадують туберкульозні.

Клініка. Період інкубації становить від 1 дня до З тиж., частіше 3—8 днів. Захворювання починається гостро У місці проникнення інфекції часто виявляють первинний афект. Температура тіла з ознобом підвищується до 38—40,5 °С.. Хворі скаржаться на біль голови, загальну слабкість, пітливість, біль у м’язах, відсутність апетиту, може бути блювання. Обличчя і кон’юнктиви гіперемовані. До кінця першого тижня хвороби збільшуються печінка й селезінка, швидко розвивається генералізована лімфаденопатія.

Виділяють такі клінічні форми туляремії: 1) з ураженням шкіри та слизових оболонок і лімфатичних вузлів — бубонна, виразково- бубонна, очно-бубонна, ангінозно-бубонна; 2) з переважним ураженням внутрішніх органів — легенева (бронхітна, пневмонічна), абдомінальна; 3) генералізована — тифоподібна, септична; 4) інші форми туляремії.

 Перебіг хвороби може бути гострим, затяжним, рецидивним.

Ускладнення: вторинна пневмонія, менінгіт, менінгоенцефаліт, міокардит, перикардит, перитоніт, абсцес легень та ін.

Лабораторна діагностика. Для специфічної діагностики за­стосовують серологічні реакції (РА, РИГА) і шкірно-алергійну пробу.

Лікування. Усіх хворих на туляремію госпіталізують

Хворому з ангінозно-бубонною формою необхідно регулярно про­водити полоскання ротоглотки слабким дезінфекційним розчином (0,05 % розчин калію перманганату, 0,02 % розчин фурациліну). У разі очно-бубонної форми туляремії уражене око вранці потрібно промити теплим 1—2 % розчином натрію гідрокарбонату, протягом дня 2—3 рази закапувати 20—25 % розчин сульфацил-натрію (альбу­циду).

Призначають стрептоміцин внутрішньом’язово, тетрациклін або левоміцетин У разі флуктуації бубонів рекомендують провести їх пункцію і аспірацію вмісту. У лікуванні затяжних і хронічних форм застосовують антибіотики в комбінації зі специфічною вбитою вакциною.

Прогноз. Загальна летальність не перевищує 0,5 %.

Профілактика. Основними заходами профілактики туляремії є боротьба з гризунами, Використовують також засоби захисту від укусів кліщів та інших комах (репеленти, захисний одяг). Планову вакцинопрофілактику населення проводять сухою живою туляремійною вакциною у природних осередках туляремії.

Питання для самоконтролю.

1. Характеристика збудника чуми.

2.Епідеміологічний процес при чумі.

3.Інкубаційний період при чумі.

4. Механізм розвитку хвороби (патогенез чуми).

5. Клінічні ознаки різних форм чуми.

6. Ускладнення чуми.

7. Діагностика чуми.

8. Лікування чуми.

9. Прогноз і профілактика чуми.

10. Характеристика збудника туляремії.

11.Епідеміологічний процес при туляремії.

12.Інкубаційний період при туляремії.

13. Механізм розвитку хвороби (патогенез туляремії).

14. Клінічні ознаки різних форм туляремії.

15. Ускладнення туляремії.

16. Діагностика туляремії.

17. Лікування туляремії.

18. Прогноз і профілактика туляремії.